Адриян Ґабор Качинко

(Kacsinkó Adrián Gábor)

История черехатских Русинох

Походзенє Русинох

Русини найзаходнєйши конар восточнославянских народох, односно народ медзи восточнославянску и заходнославянаку ґрупу. Територия населєна зоз Русинами находзи ше на подручу Сиверовосточних Карпатох – у зони стретаня заходней и восточней култури – на територийох нєшкайшей Польскей, Словацкей, України и Румуниї. У найвекшим чишлє Русини жию на Подкарпат'ю. З вонка їх матки жию у сиверовосточних часцох Мадярскей, на твл. Горнєй жеми (у Словацкей) коло Прешова и Кошицох, у Сриме у Горватскей и у Войводини (Сербия), дзе постоя осамени "островка" русинского жительства. Окрем на тих просторох, Русини жию и у вецей других жемох Европи, у Канади, Австралиї и Зєдинєних Америцких Державох. [1]

Оцовщина Русинох то Сиверовосточни Карпати – їх похребцина и їх обидва боки, твл. зона пасовискох. Тота територия, медзитим, у чаше мадярского "освойованя оцовщини", спрам историйних податкох, були нєнаселєни. [2]

Праоцовщина Русинох находзи ше понад Сиверовосточних Карпатох славянска праоцовщина – помедзи Карпатами и Балтицкого моря, тє. помедзи рики Елби и Днєпру. Єй заходни гранїци були историйна Галичина, односно Волгиниа и Подолиа. На тей териториї жили вецей рижни старовикови народи (Келти, Бастарни, Карпи, Даки, Скити, Ґоти, Ґепиди, Римянє итд.), зоз хторих єдна часц и остала на тих просторох, та ше у VVI столїтию стопели до восточних славянских племенох, хтори жили на побережйох Днєстру, Буґ и Вистули (Склавинох, Дулебекох, Волгинианох, Бужанох). Од Х столїтия тоти народи творели єдинствени народ Києвскей Руси, тє. жили у Галичско-Волгинийним Князовстве. У XI столїтию Києвска Рус завжала варош Примисл и йохо околїско (нєшкайша югозаходна Польска), хтора припадала Галичско-Волгинийним Князовству. Заходни Славянє хтори там остали (Ленянє, Висланє и вироятно Били Горвати) утопели ше до народу Руси. У периоду XIVXVIII столїтиє, пре мишанє странских силох, єдинствена руска чи староруска назва народу ше траци и зоз нєй наставаю вецей назви народох: Велькоруски (у нєшкайша Русия), Малоруси (нєшкайша Восточна Україна) и Червени Руси (нєшкайша Заходна Україна, тє. историйна Галичина), Билорус (нєшкайша Билорусия), Чарнорус (нєшкайша Югозаходна Билорусия). У другей половки ХIХ столїтия на територийох дзе жили Восточни Славянє вше частейше ше, наместо термину велькоруски почало хасновац русийски, наместо малоруски українски и наместо билоруски и чарноруски билоруски. На просторох Галичини хтори припадали Польскей єден з восточнославянских народох наволани Червенима Русами. Тота назва одношела ше на предкох Русинох, хтори ше зоз Червеней Руси, тє. Галичини населєли до Угорскей. Предки Русинох од XIII столїтия по татарску инвазию и медзисобни зраженя галичских боярох, нє нараз, алє у розличитих часох, зоз Галичини, Волгиниї и Подолиї, почали ше насельовац до найсивернєйших комитатох историйней мадярскей держави. Найвецей з нїх пришли на поволанку шолтесох и кенезох на їх маєтки робиц потребни землєдїлски роботи, алє и сцекаюци, приходзели и поєдинєчно або зоз фамилиями потайно ше насельовали медзи густима лєсами Карпатох и по їх викерчованю до уж, у XIV столїтию иснуюцих, русинских валалох. До, на тих просторох населєного, русинского народу (хтори з векшей часци були крипаки) у XIVXVI столїтию асимиловали ше влашски пастири, хтори походзели зоз Балкану. Масовнєйше насельованє Русинох з боку феудалцох случовало ше у XVXVII столїтию, алє їх насельованє тирвало ище и у XVIII столїтию.

 

 

1.) Наставанє русинского народу и їх насельованя

 

 

Пустошенє Черехату (Cserehát)

Черехат то бреговити край, хтори ше находзи на сиверу Мадярскей медзи риками Бодва (Bódva) и Хернад (Hernád) и мадярско-словацку гранїцу. Мено достал по церових лєсох, хтори закриваю бреги того краю. Ту ше находза 89 населєня. Зоз нїх 62 населєня находза ше у Нукашнїм Черехату (Belső Csrehát). Як сом почитал, 27 грекокатолїцки населєня, у хторих жителє русинского походзеня, находза ше у Нукашнїм Черехату, з винїмком валалу Ґарадна (Garadna),.[3]

Черехат ше може попишиц зоз богату историйну прешлосцу. Медзи собу ше зоз тим крайом дзелєли комитати Абауй, Боршод и Торна. Жительство Черехату од конца XIV по конєц XVII столїтия було у подполносци мадярске, як племство, так и крипаки. Єдно зоз гнїздох славней феудалней фамилиї Ракоци було у

Черехату, дзе 1517. року Жиґмонд и Ференц Ракоци купели валал Фелшовадас (Felsővadász) и його околїско.[4]

По Мохачскей битки катастрофа турскей инвазиї потрафела и мадярски населєня черехатского краю. Єй жителє нє були пошпоровани од крадзох и однїманьох, а потим були примушени и давац високи порциї. Прето жительство Черехату сцекало и скривало ше до лєсох або до сиверних комитатох. Жителє хтори остали у валалох нє могли плациц таки високи порциї, та прето велїх Мадярох зарабровали, та потим валали опустошели. 1548. року опустошели валали Дебрете, Ракаца и Вислов (Debréte, Rakaca, Viszló), 1554. Сакачи (Szakácsi), 1576. Абод (Abod), 1629. Нєшта (Nyésta), 1640. Кек (Kék нєшка Baktakék), 1647. Ирота (Irota), 1673. року Ґадяпати (Gagyapáti), та и велї други валали. 9. юлия 1640. року Микловш Естерхази (Eszterházу Miklós) "зоз слизами здиховал" пишуци же еґерски Турки нападли на ґадянску котлїну и у нєй на Долнї и Горнї Ґадь (Alsó- и Felső-Gagy), на валали Кеть (Kety) и Бакту (Baktа (Baktakék), спалєли их и опустошели.[5]

 

2.) Черехатски валали зоз русинским жительством

 

Барз мале число черехатского жительства прежило турски пустошеня. По Ракоцийовим повстаню (1704–11) и по епидемиї куґи, хтора потим ушлїдзела, жительство Черехату скоро цалком вимарло. Иснує єден писани памятнїк о тим же 1710. року "чарна шмерц" покошела жительство Абоду и же у живоце остали лєм єден кантор и єден пес зоз меном Имоляаш (Imolyás). Записане же: На абодским теметове нараз копали седем гроби. Глашнїк хтори послани по месешского паноца врацел ше зоз вистку ше и його милостиє тиж умера..... Мацери вищаюци руцали од себе дзеци хтори дойчели накадзи почувствовали смертельну хороту. Дзеци одходзели з обисца зохабяюци хорих родичох. Даєдни людзе падали мертви у власних заградох под шлївку. Анї тоти ше нє могли ментовац од хороти хтори ше заверали до своїх хижох."[6]  По катастрофи жем зачерала ґаздох. Нови велможове после Мадярох на свойо маєтки волали Русинох и Тотох.

Насельованє Черехатского краю

Иснує єден писани документ (гоч нє сиґурне же є виродостойни) о найстарших русинских населєнцох, по хторим ше 1697. року Русини населєли до Черехату (до Ракаци и Вислову),[7] а же до Абоду 1711. року приселєнци пришли зоз горнього Абаую, Шарошу и Спишского (felső-Abaúj, Sáros és Szepes felső-Abaúj, Sáros és Szepes) комитату.[8]

Спрам попису порцийних давательох Угорскей зоз 1715. року видно же зоз 28 населєньох 15 пусти, же су пусти и напущени, тє. же у нїх нєт хто плациц порцию. То: Долнї Ґадь, Ґадьапати, Бутош, Пустарадвань, Монай, Хернадселед, Ґадна, Абауйлак, Ґалвал, Кань, Торнабараконь, Саразкек, Хомроґд, Сантичка (Alsógagy, Gagyapáti, Büttös, Pusztaradvány, Monaj, Hernádszőlled (нєшка Hernádvécse), Gadna, Abaújlak, Galvács, Kány, Tornabarakony, Szárazkék (Kéty, нєшка Baktakék), Homrogd, Szanticska (нєшка Abaújlak). Дзевец населєни места маю мадярске мено. То валали: Нєшта, Шелєб, Дебрете, Палминь, Торнасентякаб, Ирота, Ракацасенд, Ґарадна и Горнї Вадас (Nyésta, Selyeb, Debréte, Pamlény, Tornaszentjakab, Irota, Rakacaszend, Garadna és Felsővadász), а штири маю мадярске и славянске мено и у нїх жило помишане жительство: Абауйсолнок, Абод, Ракаца и Вислов (Abaújszolnok, Abod, Rakaca и Viszló), покля у Перечень (Perecsén) бул чисто славянски валал, вироятно населєни зоз Тотами.[9]

1720. року ище вше було вельо пусти населєня, як и 1715. року (Абауйлак, Долнї Ґадь, Бутеш, Ґадяпати, Ґалвач, Хернадселед, Хомроґд, Кань, Монай, Пустарадвань, Торнабараконь, Саразкек, Сантичка (Abaújlak, Alsógagy, Büttös, Gagyapáti, Galvács, Hernádszőlled, Homrogd, Kány, Monaj, Pusztaradvány, Tornabarakony, Szárazkék, Szanticska). Ґадна 1720. року уж постало населєне место зоз новима населєнцами, хтори ношели мадярски и славянски мена.

У даскелїх населєних местох медзи 1715–1720. роком случели ше одредзени пременки. У Горнїм Вадасу, Торнасентякобу и Нєштяну (Felsővadász, Tornaszentjakabon и Nyéstán) жили фамилиї зоз мадярскима менами. У Ракаци и Вислове (Rakacа и Viszló) жительство зоз мадярским меном и лєм даскельо фамилиї зоз славянскима менами, алє ше населєли нови фамилиї тиж зоз славянскима менами. Зоз Абоду (Abód) ше лєм даксельо фамилиї виселєли, алє пришли вецей нови приселєнци. У Абауйсолноку  (Abaújszolnok) жительство ше цалком зачерало. Векшина нового славянского жительства походзело зоз Ґемерского, Шаришского, Спишского и Земплинского комитату (Gömör, Sáros, Szepes és Zemplén megyе).[10]

О горе наведзених славянских населєнцох часто нє мож одредзиц чи ше роби о населєнцох русинскей, словацкей, чи мадярскей националносци прето, же ше вельо раз случовало же Русини и Словаци преберали мадярски мена, та и обратно - Мадяре преберали русински чи словацки мена.

Зоз сиверо-восточних комитатох (Шарипского, Спишского, Абауйского, Ґемерского и Земплинского комитату) дзекуюци тро- и пейцрочному ошлєбодзеню од плаценя порциї числени русински парасти и горске русинске жительство зохабело свойо стари места биваня и як нове место живота вибрали, або Черехатску пусту, або даєдно зоз населєньох з малочисленим жительством.[11] Перши вельки прилїв русинского жительства до Черехату случел ше у периоду од 1730–1740. рок. Теди у подполносци населєли валали Абауйсолнок, Горнї Ґадь, Ґадна, Ґадяпати, Хернадселед (нєшка Хернадвече), Кань, Кеть (нєшка Бактакек) и Перече   (Abaújszolnok, Felsőgagy, Gadna, Gagyapáti, Hernádszőlled (нєшка Hernádvécse), Kány, Kétty (нєшка Baktakék) Perecse).[12] У средку XVIII столїтия русински населєнци сцигли до валалох Горнї Вадас, Монай, Шелєб, Ґадяапати и Хомроґд  (Felsővadász, Monaj, Selyeb, Gagyapáti, Homrogd), а до Пустарадваню (Pusztaradvány) концом XVIII столїтия.[13]  До даєдних валалох населєли ше помишано Русини и Тоти. Таки були, нпр., валали Кань и Ракацасенд (Kány, Rakacaszend). Тоти римикатолїцкей вири населєли валали Абауйдевечер, Бодварак, Фанчал, Керестет (Abaújdevecser, Bódvarák, Fancsal, Keresztét), спишских Тотох еванґеликанскей вири до валалу Берет (Beret). [14]

У стредку XVIII столїтия єдна часц черехатских Русинох вєдно зоз мучоньскима, ґерембельскима, сегедиєвскима, емейдискима (Múcsony, Görömböly, Szöged, Emőd) преселєла ше до южних крайох Угорскей, до далєкей Бачкей (Bácska) - до Руского Керестура  (Bácskeresztúr) 1745–56. и до Коцура (Kocura) 1763–67. До даскелїх валалох Сриму и Славониї (Szerémség и Szlavónia) населєли ше концом XVIII столїтия. Ту и нєшка жию Русини и їх язик и литература ище вше жиє. У презвискох бачванско-сримских Русинох жию ище вше назви даскельих черехатских валалох, цо указує одкаль походза. Таки презвиска; Абоди (Abod), Бодваї (Bódva), Еделински (Edelény), Виславски (Viszló) и тд.[15]

Спрам податкох у церковних матичних кнїжкох зоз 1746. року видно же медзи дакеди пустима валалами чисто русинско-тотски валали постал валал Ґалвач (Galvács). У валалє Сакачи (Szakácsi) "жительство бешедовало и по мадярски и по русински но, алє по мадярски з векшей часци". Русини бивали у 6 хижох. У валалє Ирота (Irota) зоз 28 хижох у 14 жили Русини. У Абоду (Abod) зоз 248 жительох 145 були Русини и 53 Тоти. У Ракацасенду (Rakacaszend) Русини у меншини - зоз 106 жительох 30 Русини.[16]

Спрам попису вирнїкох мункачовского грекокатолїцкого владичества зоз 1747. року у Абауйсколноку (Abaújszolnok) жили 19 грекокатолїцки фамилиї, у Абоду (Abod) 12, у Бутеши (Büttös) 17, у Горнїм Вадасу (Felsővadász) 18, у Ґадни (Gadnа) 20, у Ґарадни (Garadnа) 12, Канї (Kány) 14, Саразкеку (Szárazkék) 18, Ракаци (Rakacа) 12 и у Вислове (Viszló) 10 фамилиї. Попри того, и у филиялох у Ракацсенди, Ґалвачу, Ладбешенєу, Сакачиу, Томору, Лаку, Ґадяпатиу, Хернаселеду, Хернадвечеу, Горнїм Шеноваю, Шелєбу, Долнїм Ґадю и Горнїм Ґадю (Rakacaszend, Galvács, Ládbesenyő, Szakácsi, Tomor, Lak, Gagyapáti, Hernádszőlled, Hernádvécse, Felsőnovaj, Selyeb, Alsógagy, Felsőgagy) тиж жили грекокатолїки.[17] 1747. року 200 русински фамилиї, односно коло 800–1200 особи русинскей националносци жили у Черехату.

1806. року ище исную чисто русински валали у Черехату. То шлїдуюци валали: Долнї Ґадь (Alsógagy) зоз 249, Ґадяпати (Gagyapáti) 135, Кань (Kány) 400, Перече (Perecse) 272, Пустарадвань (Pusztaradvány) 177, Кеть (Kéty нєшка Baktakék) 260, Горня Ґадна (Felsőgadna нєшка Gadna) 487, Абауйсолнок (Abaújszolnok) 399, Абауйлак (Abaújlak) 151, Ирота (Irota) 376 и Вислов (Viszló) зоз 314 жителями. Валали зоз национално мишаним жительством були: Бутеш (Büttös) 268, Ґарадна (Garadna) 121, Горнї Вадас (Felsővadász) 538, Шелєб (Selyeb) 355, Абод (Abod) 548, Дебрете (Debréte) 69, Палминь (Pamlény) 88, Хомроґд (Homrogd) 186, Монай (Monaj) 124, Нєшта (Nyésta) 140, Торнасентякаб (Tornaszentjakab) 95, Керестете (Keresztéte) 51, Ґалвач (Galvács) 190, Ракаца (Rakaca) 637, Ракацасенд (Rakacaszend) 176, Торнабараконь (Tornabarakony) 144, Сантичка (Szanticska нєшка Abaújlak) 45, Хернадселед (Hernádszőlled нєшка припада ґу валалу Hernádvécséhez) 303. У шицких населєньох Черехату жили 5958 жителє русинскей националносци, тє. хторим ше у церкви служело лєм по русински, 1529 хторим ше наказовало и по русински и по мадярски, 2604 жителє хтори службу слухали лєм помадярски и 123 жителє, хторим ше наказовало по словацки. Зоз всекупного числа русинского жительства 417 були крипаки, а спомедзи нїх 401 оженєти и 72 крипаки без хижи.

У XVIII и у першей половки XIX столїтия векшина русинского жительства припадало нїзшим дружтвеним пасмом, односно були крипаки. Потим ше медзи нїма зявели рижни занїманя: землєдїлєц, слуга у обисцу, слуга на маєтку,  стайомни наднїчар. Число Русинох зоз того пасма вше баржей росло.[18]

1831. року Черехат потрафела велька катастрофа - епидемия колери. Спрам абодскей грекокатолїцкей матичней кнїжки умартих теди умарла 61 особа, з того 49 зоз Абоду, 5 зоз Сендеру (Szendrő), 4 зоз Месешу (Meszes), 2 зоз Ґалвачу (Galvács) и 1 зоз Салони (Szalonna). Презвиска умартих Русинох шлїдуюци: Олайош, Хронец, Берешняк, Дротош, Зоблїк, Иляшко, Мишука, Хотза, Кундрак, Ґомоляш, Зубрик, Барва, Ґаднаї, Чонтош, Дороґи, Дудич, Медве, Ондер, Ревак, Чорни, Кралїк, Ґереґ, Бачо, Ребечак (Olajos, Hronecz, Beresnyák, Drótos, Zoblik, Ilyasko, Misuka, Hotza, Kundrak, Gomolyás, Zubrik, Barva, Gadnai, Csontos, Dorogi, Dudits, Medve, Onder, Revák, Csorni, Kralik, Görög, Bacsó, Rebetsák) и велї други.[19]

Елек Фенєш (Fényes Elek) у своїм ґеоґрафийним словнїку видатим 1851. року писал о русинских населєньох Черехату, о числу русинского жительства и о числу грекокатолїцких вирнїкох. О нїх постоя податки и зоз периоду од 1830–40. рок, алє вони ше нє розликую у велькей мири од тих зоз 1851. року. Елек Фенєш русинскима "рускима" („orosz”) валалами наволал валал Апати (Apáthi нєшка Gagyapáti), Солнок (Szolnoko нєшка Abaújszolnok), Орос-Ґадна (Orosz-Gadná нєшка Gadna), Кань (Kány), Бараконь (Barakony нєшка Tornabarakony), Горнї Вадас (Felsővadász), Перече (Perecsе), Уйлак (Ujlak нєшка Abaújlak), Кек (Kék нєшка Baktakék) и Ирота (Irotá). Русини вєдно зоз Мадярами жили у валалох: Ракаца (Rakacа), Вислов (Viszló), Нєшта (Nyéstа), Хомроґд (Homrogd), Ґарадна (Garadnа), Бутеш (Büttös), Долнї Ґадь (Alsógagy), Монай (Monaj) и Шелєб (Selyeb). У валалє Сантичка  (Szanticskа нєшка Abaújlak) жило тотске жительство, у Хернадселеду (Hernádszőlledet нєшка Hernádvécse) було национално мишане. Елек Фенєш тот валал наволал "мадярско-руско-тотски" („magyar-orosz-tót”). У тим року у 28 черехатских валалох число русинского жительства виношело 7302. У одношеню на його число зоз 1806. року, кеди их було 7487 - нє вельо ше пременєло, алє могло уж обачиц же число кус опадує. Медзитим, всекупне грекокатолїцке жительство Черехату (1064) през 45 роки поросло за 300 души.[20]

Зоз грекокатолїцких матичних кнїжкох у Абоду, Ґадни, Ироти и Ракаци видно же у другей половки XIX столїтия до тих валалох присельовало жительство зоз сиверних комитатох, та и зоз Галичини. У Абоду и Ракаци зявели ше 7 нови презвиска зоз Галичини, 13 зоз Спишского комитату, 8 зоз Шаришского, 2 зоз Ґемерского и 3 фамилиї миґровали тадзи зоз Земплинского комитату. По 3 нови презвиска зявели ше у Ґадни и Ироти зоз Спишского комитату. До Ґадни ше з найвекшей часци населєли зоз горнього Абауйского комитату (5), зоз Береґовского и зоз комитату Унг (по 3) до Ракаци и Хормоґду. До валалу Сакачи приселєла ше особа зоз презвиском Капраль (Kapraly) зоз Ракоция, єдна особа зоз презвиском Пиполь (Pipoly) зоз Яноки (Janok) до валалу Шелєб (Selyeb). Єдна особа зоз меном Базил (Bazil) "имиґровала" до Ракаци, алє ше нє зна одкаль походзела. У Ґалвачи (Galvács) ше зявела єдна женска особа - жобрачка, стара коло 30 роки, зоз Бардайова (Bártfа). Вона 1854. року умарла.[21] Насельованя було и у других населєньох. О тим исную писани памятнїки зоз дакселїих валалох. Нпр. зоз 1864. року у Ґалвачу: "...... – валал иснує лєм 300 роки. Мено достало по хлопови зоз меном Ґал (Gál), хтори ше тадзи наслелєл зоз горнїх тотских крайох и од теди ту жителє бешедую по тотски и пестую тотски звичаї - свадзебни, у нагодох кресценя и хованя."[22] У Ироти: "Тому валалу вше було назвиско Ирота, алє руско-тотско жительство зоз околїска наволовало го и Иротя"[23]. У Ракаци: "IV Бела мадярски краль поволал зоз окраїска Польскей рускей вири, тераз грекокатолїкох, та так тото жительство того походзея...... жительство хвильково ище вше зоз руско-тотским язиком бешедую".[24]

1869. року у Києве бешнєла епидемия колери и сцигла до Угорскей прейґ Галичини, алє наймоцнєйше нападла жительство єй сиверо-восточних комитатох и "нащивела" тиж и Черехат. Спрам урядових податкох, у Угорскей (з винїмком Горватскей, Славониї и скорейших Гранїчних крайох), од початку януара по конєц октобру похорели ше 433 295 особи, а число жертвох 183 549.[25] Медзи жертвами тей епидемиї колери бул и мой чукундїдо Михаль Каченко (Kacsenko Mihály), житель Абод-Киралькуту (Аbod-királykút).

Спрам пописованя жительства 1880. року у Ракаци зоз 684 пописане 413 жительох русинскей националносци, у Каню зоз 285 - 182 и у Ґадни зоз 392 - 261.[26] У поредзеню зоз податками зоз 1851. року тоти податки указую на досц смутну слику. У горе спомнутих населєньох число грекокатолїицких Русинох, у поредзеню зоз вкупним числом жительства, зменшало ше за 20–27%. У Ґадни и Каню вкупне число жительох зменшало ше за 30–40%. Можлїво же ше одредзене число жительох виселєло до векших населєньох, та и прейґа океану, пре вигоднєйши условия живота. Но, як причина такого зменшаня числа жительох тиж так може буц и епидемия колери 1873. року.

1896. року Шаму Боровски (Borovszky Samu) у своїх пописох русинске жительство учишлєл, тє. наволал их Тотами, як и валали у хторих жили учишлєл до тотских. Так тотске жительство з найвекшей часци представяло жительство Ґадни (84%) и Каню (зоз 250 жительох - 170), у Хернґдселеду и Вислове. Коло половки жительства дакселїх валалох представяло твл. тотске жительство: у Абауйсолноку (43%), Абоду, Ироти и Ракаци. У меншини було у Переченю (36%), Абауйлаку (1/3), Горнїм Вадасу (1/4), Бутошу (15%) и Торнабараконю (12%). Кеть бул валал у хторим ше бешедовало по мадярски. Валали Горнї Ґадь, Ґадяпати, Хомрогд, Пустарадвань и валал Шелєб учишлєл ґу мадярскима валалами.[27]

Попис жительства Угорскей зоз 1910. року зазначел менши ґрупи русинского жительства, нпр. у Каню (33) и у Переченю (63). Попис жительства зоз 1920. року, медзитим, указало нєобчековане пороснуце числа Русинох. У Каню, зоз вкупного числа жительох - 211, 42-ойо ше вияшнело же им мацерински язик русински.[28]

У децембру 1918. року у крайох населєних зоз Русинами - Подкарпат'ю - була формована твл. Руска Країна (Ruszka Krajna), як аутономна територия. Регулованє статусу русинского жительства у Абауй-Торновским, Шаришским, Спишским и Земплинским комитату остало нєришене по подписованє мирового спорозуменя. До рамикох компетенциї русинскей Червеней ґарди, хтора формована 9. и 12. априла 1919. року, припадала и национална безпечносц тиж и русинского жительства Абауй-Торновского комитату и валалох Горнї Вадас, Ґарадна, Саразкек, и Кань. Урядови язик бул би русински,[29] та би так можебуц помогнул зобудзиц русинске националне чувство. На концу уводзенє аутономиї Рускей Країни претаргнуте и 16. априла и 5. мая є онєможлївена зоз румунску, та ческу политичну интервенцию.

Од 1930–1989. русински народ нє участвовал у попису жительства Мадярскей. На приклад, у Комлошки их учишльовали ґу словацкому жительству. Медзитим, постоя докази же у тим периодзе исновали Русини, хторих наволовали Тотами и бешедовали зоз своїм язиком. За приклад наводзим мена даскелїх особох: 1950. Тереза Сикора (Szikora Teréz), хтора бешедовала и зоз абодску и зоз ракацску бешеду,[30] 1952. року Тереза Лешко (Leskó Teréz) - 78 рочна (Абауйсолнок), Янош Бур (Bur János) - 84 рочни (Ракаца) и Ленор Береш (Béres Lenor) - 39 рочни (Абод), 1966. жена Байноци Яноша (Яношаня, Bajnóczi Jánosné) - 75 рочна народзена у Вислове (Ракаца)[31], 1985–88. Бурне (Бураня) Ана Торбай (Búrné Torbaj Anna), Янош Югас (Juhász János) зоз Ракаци, Лукач Кондаш (Kondás Lukács) зоз Вислова, Лайош Барна (Barna Lajos) зоз Торнабараконю, Киштотне Розалия Маїк (Киштотаня, Kistótné Majik Rozália), Кишида Вероника (Kisida Veronika) зоз Ґадни, Дротошне Елеонора Биреш (Дротошаня, Drótosné Béres Eleonóra), Мария Павлович (Pavlovics Mária) зоз Абоду и Йожеф Карпати (Kárpáti József) и Лайош Вашко (Vaskó Lajos) зоз Ироти. Шицки вони уж були стари. Бешедовали по русинско-лемковски (Абод, Ґадна, Ракаца). Знали шпивац народни шпиванки и модїиц ше на мацеринским язику.[32]

Вимеранє валалох Черехату

 У одношеню на стан у валалох, хтори дакеди були русински, пред стома роками на терашнї стан у нїх, вон ше вельо пременєл. У преиодзе капитализму у Угорскей (XIX и початок ХХ стокїтия)  дзекуюци високим ценом земєдїлство назадовало и онєможлївене аж и селянске самообезпечованє зоз землєдїлскима продуктами. Пренаселєносц и стан без перспективи спричинєли висельованє велького числа жительства з надїю до лєпших условийох живота – аж и прейґа океану. Од 1892. по 1924. рок зоз Абауйсолноку виселєло 50–70 жительох, зоз Абоду коло 300, Долного Ґадю 65, Дебрету 39, Ґадни 58, Ґадяпатия 11, зоз Ґалвачу 120, Ироти 34, Каню 112, Перечеру 57, Ракаци 190, Сантички 24, Торнабараконю 54 и зоз Вослова 74. На ладьох до Ню Йорку (New York) на контролне место на острове Елис (Ellis) сцигли як приселєнци з Европи, и отамац ше вецей нє врацели.[33] У II шветовей войни тиж страцено вельо людзох. Потим, у рокох социялизму, дзекуюци розвою индустриї и на силу снованих землєдїлских задруґох, зоз черехатских валалох велї ше виселєли до индустрийних населєньох и до варошох, та и до местох насталих коло рудокопох.[34] По нєшка ше у тих валалох нє пременєла ситуация. Остала нєзанятосц, каждодньови проблеми у вязи зоз преживйованьом и пре висельованє младих у числених черехатских валалох зменшало ше число  жительох, односно валали остарели.

Нєшкайши стан у черехатским краю

У дакеди русинских валалох Черехату - з винїмком Ироти - вироятно уж нє жиє вецей нїхто хто бешедує по "тотски", односно по русински. Начишлїм даскельо валали у хторих ше и час кеди ше остатнї раз ище бешедовало по русински: помедзи 1971–80. роком у Абауйслоноку 31–40 особи и у Ґадни 6–10, 1981–90. у Каню и 2001–05. у Абоду 5 особи. Влєце 1999. року нащивел сом єдну златну стару жену у Абоду. По єй словох, вона грекокатолїцкей вири, алє нє зна точно чи є русинскей, чи тотскей националносци. Дознал сом же у Ракаци 2001. року ище бешедовали по русински и же дзияк шпивал и по старославянски. 2005. року у Торнабараконю було 32 особи, шицки стари, хтори уж нє бешедовали по русински.

Того року дописовал сом ше зоз трома женами хтори ше виселєли зоз черехатксого краю. Єдна з нїх походзи зоз Ґадни: "..... моя мац жила тиж у руским валалє, у Ґадни, а народзела ше у Абауйсолноку. Од нєй сом вельо слухала о звичайох и животу Русинох. Тот валал, як и велї други, нажаль, цалком ше пременєл. Наместо роботних селянских жительох, нєшка там жию жию лєм Циґанє и лєм даскельо старши людзе з валалу – нє у найвекшей безпечносци. Нє знам чи у Абауйсолноку жию ище Русини, алє нєдавно, кед сом там була, на свойо запрепасценє, утвердзела сом же там исти таки стан як и у Ґадни."[35] Друга жена зоз хтору сом ше дописовал по походзеню зоз Вислова: "Знам же у Вислове жили Русини. Моя мац ми о тим бешедовала кед сом була дзеци. Як знам, Русини уж там нє жию, а поправдзе, помали и вимера мой валал. Там жиє лєдво 70 души. Уж ше и я давно виселєла отамац.....". Треца жена зоз Абоду: "У Абоду их нє волали Русини, алє Тоти и бешедовали по тотски. Остатнї хто бешедовал зоз тим язиком була жена Йожефа Дротоша (Дротошаня - Drótos Józsefné), хтора умарла 6. априла 2005. року. Нажаль мнє нє учели бешедовац по тим язику."

У Каню сом од тамтейшого грекокатолїцкого пароха чул шлїдуюце: "Предки нєшкайших жительох валалу були Русини, алє вони уж нє бешедую язик своїх предкох. Скоро шицки жителє валалу ноша русински презвиска: Василь, Седлак, Лешко, Грицо, Суходолянски, Иван (Vaszily, Szedlák, Leskó, Hriczó, Szuhodolánszky) и тд., як и у сушедних валалох: Дзуро, Кощо, Барноцки, Заяц, Спишак, Ґалайда (Dzúró, Koscsó, Barnóczky, Zajácz, Spisák, Galajda) и тд.  У валалє знаме як ше винчує на Вельку ноц по русински и то и хаснуєме попри винчованя по мадярски: Христос воскресе! - Воистину воскресе! (Hrisztosz voszkresze! - Voisztinu voszkresze! и Krisztus feltámadt! - Valóban feltámadt!. Старши людзе ище знаю и вельконоцни тропар одшпивац. Интересантне же жителє Каню и околних валалох Русинох наволую "Тотами"."

У Абауйсолноку, Ґадни и Ракаци пришло до зачерованя жительства. Там тераз у векшини Циганє (80–95%). У Ироти ше ведуци валалу стараю за його будучносц и судьбу. Намагаю ше зачувац народни випатрунок и традициї. Прето ту ище 2002. року формована русинка меншинска самоуправа. Хвильково зоз 90 жительох 25 у валалє и бешедую по русински.

Медзи черехатскима валалами зоз дакедишнїх русинских валалох ище лєм Абод и Ирота одупар ше помадяризованю и зачували русинске националне припаданє и чувство. Тераз у Абоду и у Ироти иснує русинска меншинска самоуправа.

У дакедишнїх русинских валалох Черехату и нєшка вредно закукнуц до грекокатолїцких церквох, опатриц їх иконостаси, народни хижи и крижи. У Абауйлаку, Горнїм Вадасу, Ироти, Сантички и ище у дакселїх валалох функционує валалски туризм. Там мож найсц змесценє у старих обисцох и коштовац давни русински єдла: бобальки, сирец и други єдзеня. Пре черехатски природни красоти и пре здравє вредно направиц тури на виробених дражкох за тури у природи – "Державна Кектура" и "Черехатски туриста" (Országos Kéktúraи Cserehát turistája) прето, же до тих турох уходза и даксельо дакедишнї русински валали.

 

                                          (З мадярского по русински прелжела Dr. Firisz Hajnalka Ph.D.)

 

 

  

      3.) Грекокатолїцка церква у Ґадни              4.) Грекокатолїцка церква у Бактакеку

 

   

5.) Торнабараконь                                                         6.) Кань

Призначки:

 Фотоґрафиї и илустрациї:

1.) Наставанє русинского народу и їх насельованя. справел: Адриян Габор Качинко 2009.

2.)  Черехатски валали зоз русинским жительством. справел: Адриян Габор Качинко 2009.

3.) Грекокатолїцка церква у Ґадни. Фотоґрафия: Адриян Габор Качинко 2004.

4.) Грекокатолїцка церква у Бактакеку (дакеди Szárazkék). Фотоґрафия: Адриян Габор Качинко 2004.

5.) Торнабараконь (Tornabarakony). Фотоґрафия: Адриян Габор Качинко 2004.

6.) Кань (Kány). Фотоґрафия: Адриян Габор Качинко 2004.

Библиоґрафия:

- Abodi gk. egyházi anyakönyv (1824–1895), filmszám: A 4606, Magyar Országos Levéltár.

- A kholera elterjedése 1873-ban. Vasárnapi Ujság. 1874. márc. 8. XXI. évfolyam, 10. szám. 150.

- A magyar korona országainak helységnévtára /szerk. Magyar Kir. Központi Statisztikai Hivatal. Bp., 1902.

- A magyar korona országainak helységnévtára /szerk. Magyar Kir. Központi Statisztikai Hivatal. Bp., 1907.

- Az 1720. évi országos összeírás (Törzsszáma: N 79, 3131–3132 és 3194 mikrofilmek), Magyar Országos Levéltárban.

- Borovszky Samu: Magyarország vármegyéi és városai. Abauj-Torna vármegye és Kassa. Budapest, 1896. Arcanum DVD könyvtár IV. (Elektronikus dokumentum).

- Csereháti Településszövetség, http://www.cserehat.com/lehatarolas

- Dobány Zoltán: A Cserehát történeti földrajza (18–20. század). Nyíregyháza, 1999.

- Ember Győző (szerk.): A munkácsi görög katolikus püspökség lelkészségeinek 1747. évi összeírása. Regnum: egyháztörténeti évkönyv 1944–46. VI. kötet. Budapest, 1947. 102–103.

- Fedinec Csilla: Iratok a Kárpátaljai Magyarság Történetéhez 1918–1944. In: Fontes Historiae Hungarorum 2./sorozatszerk.: Varga Sándor. Dunaszerdahely, 2001.

- Fényes Elek: Magyarország geographiai szótára. Pest, 1851.

- Font Mária: Oroszország, Ukrajna, Rusz. Budapest, 1998.

- Füzes Endre (szerk.): Szentendre, Szabadtéri Néprajzi Múzeum II. Budapest, 1985.

- Görög katolikus egyházi anyakönyvek, filmszám: A 4606 (Abod), A 4621–A 4622 (Gadna), A 4669 (Rakaca), A 4632 (Irota). Magyar Országos Levéltár.

- H. Németh István (szerk.): Az 1715. évi országos összeírás. Budapest, 2004. (Elektronikus dokumentum, DVD)

- Hattinger-Klebasko Gábor: A ruszinok. In: Eperjessy Ernő (sorozatszerk.): Tanulmányok a magyarországi bolgár, görög, lengyel, örmény, ruszin nemzetiség néprajzából. 1. Budapest, 1996.

- Hattinger Klebaskó Gábor: Magyarországi ruszinok. Budapest, 1998.

- Hornyák Gyula: Abod, ahol a királynak kútja van. Abod, 2008.

- Hornyák Gyula: Galvács és a Rakaca-tó környéke. Galvács, 2003.

- Dr. Jekelfalussy József (szerk.): A magyar korona országainak helységnévtára.

Budapest, 1888.

- Dr. Jekelfalussy József (szerk.): A magyar korona országainak helységnévtára. Budapest, 1892.

- Kárpáti László: Az egykori abaújszolnoki görög katolikus fatemplom Myskovszky Viktor rajzain és az egyházlátogatási jegyzőkönyv alapján (1876, 1877). In: Veres László, Viga Gyula (szerk.): A Herman Ottó Múzeum Évkönyve. XXXVII. Miskolc, 1999. 677–694.

- Kasza Sándor (főszerk.): Magyarország megyei kézikönyvei 4. Borsod-Abaúj-Zemplén megyei kézikönyve. Hatvan, 1998.

- Király Péter: A nyelvkeveredés. A magyarországi szláv nyelvjárások tanulságai. Nyíregyháza, 2001.

- Kobály József: A mai Kárpátalja területének népei a középkorban. In: Tiszáninnen...: társadalomtudományi tanulmányok / összeáll. Csernicskó István. Ungvár, 1997. 24–34.

- Kollerffy Mihály, Dr. Jekelfalussy József (szerk.): A magyar korona országainak helységnévtára. Bp., 1882.

- Kisfalusi János: A szép Cserehát. h.n., 2002.

- Marczali Henrik (szerk.): Az orosz szlávok. In: Nagy képes világtörténet. Budapest, é.n. Arcanum DVD könyvtár I. (Elektronikus dokumentum).

- Dr. Morse, Stephen; Sandler, Gary; Tobias, Michael: Searching the New York (Ellis Island gold) Database in One Step. http://stevemorse.org/ellis2/ellisgold.html

- Paládi-Kovács Attila: Kárpátukrán telepek Észak-Magyarországon. In: Kunt Ernő, Szabadfalvi József, Viga Gyula (szerk.): Interetnikus kapcsolatok Északkelet-Magyarországon. Miskolc, 1984. 129–134.

- Paládi-Kovács Attila: Ukrán szórványok a 18–19. században Magyarország északkeleti részén. In: Népi kultúra – népi társadalom VII. Budapest, 1973. 327–367.

- Parczewski, Michał: Początki kształtowania się polsko-ruskiej rubieży etnicznej w Karpatach. Kraków, 1991.

- Pesty Frigyes: Borsod vármegye leírása 1864-ben. Miskolc, 1988.

- Popovics Tibor Miklós: Adatok a ruszin etnonim értelmezéséhez. In: Eperjessy Ernő (szerk.): Tanulmányok a magyarországi bolgár, görög, lengyel, örmény, ruszin nemzetiség néprajzából. 2. Budapest, 1998.

- Rakaczky István (szerk.): A Cserehát turistakalauza. Miskolc, 1998.

- Sasvári László: Ortodoxok és görög katolikusok együttélése Észak-Magyarországon a 18–19. században. In: Kunt Ernő, Szabadfalvi József, Viga Gyula (szerk.): Interetnikus kapcsolatok Északkelet-Magyarországon. Miskolc, 1984. 147–158.

- Sasvári László: Ruszin hagyományok görögkatolikusságunk néprajzában. Budapest, 1996.

Tudományos Gyűjtemény. 1822. I. kötet. Pesten, é.n.

- Udvari István (szerk.): A munkácsi görögkatolikus püspökség lelkészségeinek 1806. évi összeírása. Nyíregyháza, 1990.

- Veres László: Borsod megye etnikai arculatának változásai a 18. század első felében. In: Kunt Ernő, Szabadfalvi József, Viga Gyula (szerk.): Interetnikus kapcsolatok Északkelet-Magyarországon. Miskolc, 1984. 27–35.

- Veres László: Adatok Borsod megye 18. század eleji újratelepülésének történetéhez. In: A Miskolci Herman Ottó Múzeum Közleményei XVII. Miskolc, 1978-79. 61–66.

- Zsíros Miron: Élő felföld I.: demográfiai-etnográfiai útleírás. Budapest, 1996.

- Zsírosné Jobbágy Mária, Zsíros Miron: Ruszin szigetek Észak Magyarországon. In: Az interetnikus kapcsolatok kutatásának újabb eredményei. Miskolc, 1996. 293–298.

 



[1] Hattinger-Klebasko Gábor 1996: A ruszinok. In: Eperjessy Ernő (sorozatszerk.) 1996: Tanulmányok a magyarországi bolgár, görög, lengyel, örmény, ruszin nemzetiség néprajzából. 1. Budapest, 167

[2] Kobály József 1997: A mai Kárpátalja területének népei a középkorban. In: Csernicskó István (összeáll.): Tiszán innen... (társadalomtudományi tanulmányok) Ungvár, 25

 

[3] Csereháti Településszövetség, http://www.cserehat.com/index.php?m=lehatarolas 2009.11.09. 22:00

[4] Kisfalusi János: A szép Cserehát. h.n., 2002. 29–36

[5] Paládi-Kovács Attila: Ukrán szórványok a 18–19. században Magyarország északkeleti részén. In: Népi kultúra – népi társadalom VII. Budapest, 1973. 332–333. Vö: Kisfalusi János: A szép Cserehát. h.n., 2002. 15–64

[6] Hornyák Gyula: Galvács és a Rakaca-tó környéke. Galvács, 2003. 131

[7] Veres László: Borsod megye etnikai arculatának változásai a 18. század első felében. In: Kunt Ernő, Szabadfalvi József, Viga Gyula (szerk.): Interetnikus kapcsolatok Északkelet-Magyarországon. Miskolc, 1984. 32.

[8] Pesty Frigyes: Borsod vármegye leírása 1864-ben. Miskolc, 1988. 20

[9] H. Németh István (szerk.): Az 1715. évi országos összeírás. Budapest, 2004. (Elektronikus dokumentum, DVD)

[10]  Az 1720-as összeírás (Törzsszáma: N 79, 3131–3132 és 3194 mikrofilmek), Magyar Országos Levéltár

[11] Dobány Zoltán: A Cserehát történeti földrajza (18–20. század). Nyíregyháza, 1999. 33

[12] Paládi-Kovács Attila: Kárpátukrán telepek Észak-Magyarországon. In: Kunt Ernő, Szabadfalvi József, Viga Gyula (szerk.): Interetnikus kapcsolatok Északkelet-Magyarországon. Miskolc, 1984. 131 és Rakaczky István (szerk.): A Cserehát turistakalauza. Miskolc, 1998. 251

[13] Kisfalusi János: A szép Cserehát. h.n., 2002. 29–34 és Rakaczky István (szerk.): A Cserehát turistakalauza. Miskolc, 1998. 269

[14] Dobány Zoltán: A Cserehát történeti földrajza (18–20. század). Nyíregyháza, 1999. 33

[15] Zsíros Miron: Élő felföld I.: demográfiai-etnográfiai útleírás. Budapest, 1996

[16] Veres László: Adatok Borsod me gye 18. század eleji újratelepülésének történetéhez. In: A Miskolci Herman Ottó Múzeum Közleményei XVII. Miskolc, 1978–79. 63

[17] Ember Győző (szerk.): A munkácsi görög katolikus püspökség lelkészségeinek 1747. évi összeírása. Regnum: egyháztörténeti évkönyv 1944–46. VI. kötet. Budapest, 1947. 102–103.

 

[18] Rakaczky István (szerk.): A Cserehát turistakalauza. Miskolc, 1998. 71

[19] Abodi gk. egyházi halotti anyakönyv (1824–1895), filmszám: A 4606, Magyar Országos Levéltár.

[20] Fényes Elek: Magyarország geographiai szótára. Pest, 1851

[21] Görög katolikus egyházi anyakönyvek, filmszám: A 4606 (Abod), A 4621–A 4622 (Gadna), A 4669 (Rakaca), A 4632 (Irota). Magyar Országos Levéltár

[22] Pesty Frigyes: Borsod vármegye leírása 1864-ben. Miskolc, 1988. 128.

[23] исте тото: 392

[24] Pesty Frigyes: Borsod vármegye leírása 1864-ben. Miskolc, 1988. 261

[25] A kholera elterjedése 1873-ban. Vasárnapi Ujság. 1874. márc. 8. XXI. évfolyam, 10. szám. 150

[26] Paládi-Kovács Attila: Kárpátukrán telepek Észak-Magyarországon. In: Kunt Ernő, Szabadfalvi József, Viga Gyula (szerk.): Interetnikus kapcsolatok Északkelet-Magyarországon. Miskolc, 1984. 133

[27] Borovszky Samu: Magyarország vármegyéi és városai. Abauj-Torna vármegye és Kassa. Budapest, 1896. Arcanum DVD könyvtár IV. (Elektronikus dokumentum) és Veres László: Borsod megye etnikai arculatának változásai a 18. század első felében. In: Kunt Ernő, Szabadfalvi József, Viga Gyula (szerk.): Interetnikus kapcsolatok Északkelet-Magyarországon. Miskolc, 1984. 34

[28] Paládi-Kovács Attila: Kárpátukrán telepek Észak-Magyarországon. In: Kunt Ernő, Szabadfalvi József, Viga Gyula (szerk.): Interetnikus kapcsolatok Északkelet-Magyarországon. Miskolc, 1984. 133

[29] Fedinec Csilla: Iratok a Kárpátaljai Magyarság Történetéhez 1918–1944. In: Fontes Historiae Hungarorum 2. / sorozatszerk.: Varga Sándor. Dunaszerdahely, 2001. 33-38. Vö. Magyar Törvénytár. 1918. évi törvénycikkek és néptörvények. Budapest, 1919. 214–215

[30] Király Péter: A nyelvkeveredés. A magyarországi szláv nyelvjárások tanulságai. Studia Ukrainica et Rusinica Nyíregyháziensia 7. (Nyíregyháza, 2001.) 219–220

[31] исте тото: 158–160

[32] Zsíros Miron: Élő felföld I.: demográfiai-etnográfiai útleírás. Budapest, 1996. 133–135. és Zsírosné Jobbágy Mária, Zsíros Miron: Ruszin szigetek Észak-Magyarországon. In: Az interetnikus kapcsolatok kutatásának újabb eredményei. Miskolc, 1996. 295

[33] Dr. Stephen Morse, Gary Sandler, Michael Tobias: Searching the New York (Ellis Island gold) Database in One Step. http://stevemorse.org/ellis2/ellisgold.html 2009.11.22. 13:00

[34] Rakaczky István (szerk.): A Cserehát turistakalauza. Miskolc, 1998. 69

[35] Elektronikus levelezés Leskó Jánosnéval 2009. május 26-án (A szerző tulajdonában.)